Недовідомі шляхи́ Господні. На це Різдво несподівано привели вони нас у Вільнюс. Столиця Литви зустріла святковими вогнями, різдвяним настроєм. І, закінчивши свої справи, поринули ми у феєричну атмосферу підготовки до одного з найважливіших свят, що відзначають у всьому світі.
Хоча б кілька днів прогулятися містом, таким далеким від війни, містом, де не звучать тривоги й вибухи не руйнують людські життя, — це вже маленьке диво. Побачивши в небі мирний літак і раптом згадавши недалеке й таке далеке минуле опаленої війною рідної країни, ми зупинилися, наче потрапили у казку, в світ, в якому не несуть літаки смерть, світ, в якому нема чого лякатися й від чого ховатися.
Ну й звичайно, як іноді трапляється, коли людина забуває про безпеку, «пьянящий воздух свободи», наче з персонажем відомого фільму про Штірліца, професором Плейшнером, зіграв з нами «злую шутку», ледь не зіпсувавши найпозитивніші враження від усієї поїздки. Нам удалося впоратися з ситуацією, й, гадаємо, для всіх наших глядачів не буде зайвим дізнатися, що й як робити, аби не отримати раптовий «сюрприз» від шахраїв, які на жаль, зустрічаються і в цивілізованих європейських країнах. Але про це – наприкінці розповіді.
Отже, Вільнюс. Його найстаріша частина, «Старе місто» — одна з найбільших у Північній Європі збережених із середньовічних часів. Центральна вулиця Pilies, одна з найперших побудованих в середньовічному місті, виводить на Кафедральну (Соборну) площу.
Там, біля підніжжя Замкової гори, розташований Кафедральний собор-базиліка Святих Станіслава та Владислава — одна зі знакових споруд міста. Століттями тут відбувалися коронації правителів Великого князівства Литовського. У дохристиянські часи на місці собору стояло капище язичницького бога Перкунаса. Перший християнський храм, побудований у 13му столітті королем Міндовгом, не раз перебудовувався, періодично відкриваючи під своїми стінами цікаві артефакти. Серед них були знайдені вівтарі язичницького капища, першої церкви Міндовга, а також залишки собору 1387 року. На стіні однієї з підземних каплиць була знайдена найстаріша у Литві фреска, датована кінцем 14-го століття.
Увечері 24го грудня, зайшовши сюди на 10 хвилин, ми залюбки залишилися на час всієї різдвяної служби. Храм був заповнений прихожанами та гостями міста. Литовське телебачення вело пряму трансляцію події. Атмосфера таїнства, дива, спокою, – все, чого не вистачало нам останні 3 роки — наповнила серця радістю єдності з Великим… Що це було? – Можливо, янголята крилами намагалися втамувати в душі біль війни…
Після служби ми опинилися на різдвяному ярмаркові. Санта-Клауси та ельфи (та й прості продавці) стояли за всіма прилавками. Вони пропонували придбати різдвяні сувеніри та відвідати національні страви, поласувати смаколики, випити гарячі напої. Незважаючи на велику кількість котлів із глінтвейном, на площі не було жодного нетверезого. Всюди відчувалося свято життя.
А ось, далі, різдвяний вертеп зібрав біля себе дорослих та дітей.
Поруч із кафедральним собором, з іншого боку від дзвіниці височить вежа Гедиміна, побудована у 14му столітті. В ній розташована філія Національного музею Литви з експозицією, присвяченою історії міста, з археологічними знахідками, зразками обладунків, зброї тощо.
Піднімалися до вежі ми двічі: вночі та вдень. Дивовижна панорама, що відкривається з оглядового майданчика біля неї, варта того. По Замковій горі, по прокладеній у 19му столітті спіральній доріжці, вимощеній кругляком, пішечки, раз за разом зупиняючись для того, щоб помилуватися містом, піднімалися ми, не ховаючи далеко камеру — так нам хотілося залишити в пам’яті якомога більше відбитків образу різдвяного Вільнюса.
Поряд з вежею Гедиміна — руїни Верхнього замку — фундамент південної башти та фрагмент оборонної стіни.
А в кількох десятках метрів – ще одна пам’ятка давнини, Палац правителів, відновлена будівля колишньої резиденції Великих князів Литовських та польських королів, частина комплексу віленських замків і колишнього комплексу Нижнього замку. Зараз там — Національний музей.
Статуя Гедиміна – посередині площі — нагадує про першого правителя міста.
Якщо пройти по вулиці Pilies в інший бік від Кафедральної площі, побачимо Міську ратушу, збудовану магістратом на ринковій площі, на перехресті торгових шляхів. Ця пам’ятка архітектури згадується в джерелах XVI століття. Біля неї — каток, під музику кружляють люди, парами, компаніями, — ті, хто полюбляє зиму з усіма її атрибутами.
За пару кварталів від Міської ратуши, поруч із костелом святої Терези є ще одна визначна історична пам'ятка. Ворота світанку (або Остра брама, або – литовською – Аушрос), розташовані в кінці Остробрамської вулиці. Це єдина з 5ти брам усієї фортифікаційної споруди міста, яка уціліла. Побудована на початку 16го століття.
З внутрішньої сторони брами знаходиться збудована у 1829 році каплИця з іконою Остробрамської Божої Матері — рідкісного типу зображення Богоматері без Немовляти на руках. Це одна з головних християнських святинь Литви та інших країн. Вважається покровителькою бездітних пар, що дарує надію на зачаття та здорові пологи. Стіни каплиці вкриті золотими та срібними дарами вірян у формі сердець. Ми не стали порушувати правила, які забороняють зйомку зсередини, проте, повірте – це дивовижне місце!
Критою галереєю зі сходами каплиця з'єднана з костелом Святої Терези, що примикає до Воріт Аушрос.
Щонайменше від середини XIX століття встановився звичай проходити Острою брамою з непокритою головою на знак шанування Остробрамської Божої Матері; звичай вимагав під час руху з боку міста оголювати голову вже підходячи до костелу Святої Терези.
Взагалі у Вільнюсі, в його Старому місті, орієнтуватися можна просто за костелами. З будь-якої точки цієї частини столиці Литви, над кварталами зі старинними будинками височать вони, побудовані в різних архітектурних стилях, монументальні, величні свідки багатовікової історії цієї землі.
На вулиці Pilies, розташований давній вільнюський університет, і на його території костел святих Іоаннів, в який ми одразу після заселення в готель потрапили на недільну службу.
У Вільнюсі існує переказ про те, що Наполеон, побачивши у 1812 році костел Святої Анни, сказав: «Якби міг, поставив би на долоню і переніс у Париж».
Костел Святої Анни, разом з Бернардинським монастирем — шедевр литовської сакральної готики й один із найвизначніших готичних ансамблів Північно-Східної Європи…
На місті дерев’яної церкви 14 століття у 15-му він був побудований із цегли. Форми зовнішніх фасадів відтоді залишилися незмінними і лише відновлювалися. Незважаючи на шедевральність цієї пам’ятки архітектури достеменні відомості про автора не збереглися.
Перебуваючи поруч із такими спорудами, відчуваючи подих багатовічної історії людства, раптом усвідомлюєш, наскільки могутньою може бути людина, якщо вона розуміє свою місію на землі як творця, якщо вона будує, а не руйнує… Перед входом у костел ми побачили дерево у синьо-жовтому вбранні. З побажанням Україні переможного миру залишили на ньому й наші стрічки.
Але йдемо далі… Середньовічні ковані двері, а за ними… вертеп із живими овечками… Що ж, послухали їхню історію. Нічого не зрозуміли, але зробили вигляд, що цілком із ними погоджуємося))…
У головному приміщенні храму розташовані чотирнадцять вівтарів з дерев'яними скульптурами святих. А у нижньому його ярусі — усипальниці знаменитих особистостей: князів, єпископів, вельмож.
Сьогодні тут все готово до свята. Ялинка, маленькі макети вертепу. А ввечері храм наповниться органними звуками, різдвяними мелодіями, голосами священників та вірян…
Ну а ми рухаємося далі. Всього в півкілометрі від костелу Св Анни розташований богемний район Вільнюса. Насправді, Ужупіс — це республіка, з найменшою в світі площею в 1 кв. км.
1 квітня 1997 року, група вільнюських митців оголосила цей район незалежним від міста і країни, обрала власного президента та уряд з 10 осіб, створила власну валюту, побудувала військово-морський флот, що складається з трьох невеликих човнів. Також в республіці є своя перекладена вже 96 мовами конституція. Ось кілька її параграфів:
2. Людина має право на гарячу воду, опалення взимку та черепичний дах.
9. Людина має право лінуватися або нічого не робити.
10. Людина має право любити кішку й опікуватися нею.
11. Людина має право піклуватися про собаку до кінця днів одного з них.
12. Собака має право бути собакою.
13. Кішка не зобов'язана любити свого хазяїна, але в скрутну хвилину мусить прийти йому на допомогу.
Щороку 1 квітня Ужупіс відзначає День незалежності. Щоб цього дня потрапити на його територію, відвідувачі, перетинаючи міст, мусять отримати візу. Вхід до республіки охороняє русалка. Місцеві мешканці кажуть, якщо ви подивитеся в її очі, обов’язково сюди повернетеся.
Костели Вільнюса… Ми вже згадували, що орієнтуючись за ними (замість навігатора), ніколи не заблукаєш. Усі вони мають різні архітектурні стилі й форми. Але заходять до них не тільки віряни, щоб помолитися, чи гості міста, щоб помилуватися архітектурою або доєднатися до середньовічної історії… Прогулюючись вечірніми вулицями, ми зайшли на вогник до костелу св. Катерини, - сюди збиралися люди послухати концерт. Чарівне убранство храму плюс атмосфера святкового музичного вечора змусили нас залишитися тут довше, ніж ми очікували…
Перебуваючи у Вільнюсі, ми, звісно ж, не могли поїхати, не спробувавши національні литовські страви. Холодний борщ пробувати ми не стали (хоча, може, й варто було б), проте… ні!) А ось цепелінами поласували з апетитом. Смажений сир, кугеліс, шакотіс, грібукай, та багато іншого, цікавого та смачного… Але гастрономічний туризм не був метою нашої поїздки, ну хіба що зовсім трішки…
Добігає кінця розповідь про нашу мандрівку до столиці Литви. Дуже все сподобалося: красиве європейське місто вільних культурних людей, якісний сервіс, яскраві враження від різдвяного свята, якому радіють і люди й тварини… Але… Тут ми повернемося до анонсованої на початку програми ложки дьогтю. Розповімо для того, щоб наш співвітчизник не забував, що ніколи й ніде не можна втрачати пильності.
Сталося так, що нам довелося продовжити на 2 дні час перебування в місті, й ми знайшли інший готель під назвою «The house black». Як завжди, через букинг.ком. Проплатили, піднялися в номер. Й опинилися у…крихітному приміщенні під номером «В» без вікна, площею десь 5-6 кв. метрів, така собі пацюча нора - таке приміщення називається й по суті є нежитловим. Зв’язалися з менеджеркою (яка представилася хазяйкою готелю). Розмова, м’яко кажучи, не склалася. Дати інший номер, навіть із доплатою, Розіта (хазяйка чи менеджерка) відмовилася. Більше того, в неприйнятній формі порадила нам шукати інший готель (при цьому гроші повернути, за правилами, вже було не можливо)… Готель ми, зрозуміло, знайшли, хороший, чистий, в центрі і майже за таку ж саме ціну. Але довелося витратити час на проведення дослідницької роботи, яка показала, що не ми одні потрапили на гачок. З цією новою інформацією ми зв’язалися зі службою підтримки https://www.booking.com/, написали й зателефонували. Працівники Служби підтримки дуже оперативно вирішили наше питання, нам повернули гроші. Також ми отримали листи з пробаченнями за грубість від хазяів готелю. За все це дуже вдячні Службі підтримки https://www.booking.com/.
Мораль:
1. Уважно дивіться, що замовляєте, бо навіть у європейському місті, на європейському сайті можете зустрітися зі шахраями
2. Тримайте розум холодним, якщо, все ж-таки, потрапили в халепу
3. Не поспішайте з висновками. Вивчіть ситуацію, лише потім дійте
4. Не намагайтеся самі скасувати замовлення, бо втратите гроші
5. Звертайтеся до Служби підтримки https://www.booking.com/. Там працюють професіонали, які взмозі швидко вирішити ваше питання.
Отже, нам пощастило — ніщо не затьмарило вражень від чудової поїздки до серця Литви. Навпаки, ми повернулися звідти, з новими знаннями щодо того, як втримати звання одеситів у будь-якій складній ситуації.))
Із задоволеннями ще раз побуваємо в Вільнюсі! (бо все ж-таки, в очі русалці ми подивилися!))
